Усвідомлене дитинство майбутнього «залізного» генерала минало серед військових. Валерій, високий, худорлявий, з кучерявим волоссям хлопчак розважався із друзями на полігонах, у парках бойових машин і солдатських казармах. «Зазвичай ми з друзями тягнули з полігонів і військових частин усе, що бачили. Зокрема й речі, які не варто брати в руки», — сміється Валерій Федорович. Через це хлопці мали проблеми з міліцією, учителями й батьками.

Водночас дитинство в гарнізоні окреслювало майбутній шлях юнаків — дехто з них свідомо обрав військо. Валерій Федорович розповідав, що в п'ятому класі вже знав тактико-технічні характеристики радянського озброєння та військової техніки. Він не мріяв ні про що інше — лише про службу.

Валерій Залужний вчився в місцевій школі № 9 в типовому робітничому районі біля заводу сільгоспмашин та залізничного вокзалу, навколо якого й постав один із гарнізонів.

«Генералом нашого Валерія ми й не уявляли, і про своє бажання стати офіцером він мало коли згадував», — розповідала житомирському виданню однокласниця Валерія Залужного, а тепер заступниця директора в їхній школі Жанна Васянович. Вона говорила, що однокласник вирізнявся серед однолітків, мав багато захоплень, був спортивним і встигав добре вчитися. Але також згадують, що робив він лише те, що його цікавило.

«Коли в школі дізналися про те, що Валерій Залужний вступив до військового училища, коли в Новограді його побачили в погонах курсанта, стало зрозуміло, що це не просто вибір, а все ж таки покликання», — говорила нинішня директорка школи № 9 Лідія Хоменко, яка вчилася з ним у школі також.

Про дитинство й батьків Валерій Федорович розповідає неохоче. Це його особисте, а говорити про особисте він не любить.

Коли Валерію Залужному виповнилося тринадцять, народився брат Артур. Батьки багато працювали, тож він мав дбати про молодшого. «Мама з татом цілими днями на роботі. Мама писала записки: "Вибач, Валерію, сьогодні треба посидіти з братом”», — розповів мені Артур.

Поряд із домом, де мешкала родина Залужних, не було дитячого садка, до якого міг би ходити малюк. «Брати мене на роботу не могла ані мама на залізничний вокзал, ані тато на завод. Тому мене залишали з Валерою». Тож і до школи Артура готував старший брат.

Коли батьки розлучилися, обов’язки старшого чоловіка в сім’ї дісталися Валерію. У цьому Артур знаходив подібність із долею вже згаданого тут дідуся Василя.

«У діда — три дочки, у кожної по двоє дітей. Поміж онуків Валерій був найстаршим, а я наймолодшим, — говорить Артур. — Дідусь вважав себе головою всього сімейства. Тож на Різдво всі мали обов’язково бути в нього. Хоч на день, але всі мали приїхати. У діда все було чьотко. Мама розказувала, якщо дідусь сказав: "О восьмій годині збираємося на свято”, а ми спізнилися на п’ять хвилин, то двері вже були замкнені.

Спочатку в однієї нашої тітки не стало чоловіка. Потім у нас не стало тата. Дідусь розумів, що тягар відповідальності за сім’ю лежить на ньому. Згодом роль старшого в родині перейшла до брата. І я радий, що наше сімейство очолив саме він. Я не скажу, що він радить, як краще вчиняти в тій чи іншій ситуації, але часом я сам себе запитував: "А як би вчинив він?”. Бо він зробив би правильно, навіть якби рішення нашкодило йому. Я завжди старався робити, як він».

Перш ніж піти до військового інституту, після дев'ятого класу Валерій Залужний вступив до місцевого машинобудівного техніку — нині це політехнічний коледж. Жартома Валерій Залужний зізнавався, що сильнішою від мрії стати військовим була симпатія до дівчини, яка пішла вчитися в той технікум. Тож спершу генерал пішов за нею, а вже потім — за мрією.

Підготовка до відбиття повномасштабного вторгнення

І. Об'єднані зусилля-2021. Посилена підготовка військ

Полковник Олексій Носков, помічник Головнокомандувача і мій давній друг, помітив, як деякі комбриги виходили з наради ледь не зеленими. Він підійшов до одного з них і спитав:

— Що там сталося?

— Головком сказав готуватися до війни.

Це була осінь 2021 року, до повномасштабного вторгнення залишалося кілька місяців.

Головком наголошував на тому, що варто готуватися до війни, з осені 2021 року. До повномасштабного вторгнення залишалося кілька місяців.

Коли Валерій Залужний став Головнокомандувачем, він продовжив готувати ЗСУ до великої війни з Росією. Адже, заради справедливості, попередники Залужного — генерал-полковник Руслам Хомчак та генерал армії Віктор Муженко — не лише не відкидали загрозу, але й відпрацьовували як відбиття нападу з півночі й сходу, так і ведення бойових дій у місті.